Регіональні проблеми розвитку містобудівної мережі лікувальних дитячих комплексів України

Abstract

В Україні триває реформа сфери охорони здоров'я, яка, безумовно, повинна знайти відображення у наукових пошуках та пропозиціях, пов'язаних з архітектурно-містобудівною організацією лікування населення нашої держави [1, 2]. Традиційним, для нашої країни, є виокремлення місць лікування дітей: розбудована за радянські часи потужна містобудівна мережа дитячих лікувально-профілактичних закладів налічувала чисельні та розгалужені елементи (дитячі поліклініки; діагностичні центри; міські, районні, обласні, республіканські дитячі лікарні багатопрофільного та спеціалізованого типів та ін.). В означеному вигляді містобудівна система лікувальних закладів продовжує функціонувати і сьогодні, певні зміни торкнулись лише переформування поліклінік у амбулаторії первинної медичної допомоги. Слід зазначити, що потужна і розгалужена архітектурно-містобудівна мережа закладів охорони здоров'я радянського періоду,

побудована на основі моделі Семашко, безумовно, є гуманною, спрямованою на максимальну доступність та зручність населення до всіх медичних послуг. В цьому сенсі чисельні медичні заклади отримали спеціалізації (в тому числі за віковими групами), рівні підпорядкування (районні, міські, обласні, державні, республіканські, відомчі або спрямовані на обслуговування групи промислових підприємств тощо)