Relacje pomiędzy marszłkiem województwa a wojewodą

Abstract

У статті Р. Зарадного, професора кафедри політичних систем і політичної комунікації Інституту політології Зеленогорського Університету, досліджуються відносини між державою та органами місцевого самоврядування після того, як у 1998 р. у Польщі було впроваджено новий адміністративно-територіальний поділ на 16 вєводств. Одночасно було реформовано і місцеве самоврядування. Відтоді в новому територіальному поділі Польської Республіки діє самоврядування трьох рівнів: гміни, повіти та воєводства. На рівні гміни та повіту немає об’єднаної урядової адміністрації (на кшталт місцевих державних адміністрацій в Україні). На рівні воєводства діє самоврядування воєводства та об’єднана урядова адміністрація. На сьогодні у Польщі створені розгалужені системи державного та муніципального управління. Розкривається процедура прийняття бюджету гміни та регламентація його використання. Автор торкається проблеми співвідношення коштів, які залишаються у розпорядженні гміни як основної одиниці самоврядування, і сфери завдань, які ця одиниця реалізує. Також аналізується принцип самостійності територіального самоуправління та інші положення Конституції Республіки Польща та Європейської Хартії місцевого самоврядування. W 1998 roku dokonano w Polsce nowego podziału administracyjnego kraju tworząc 16 województw. Zreformowano jednocześnie samorząd terytorialny dostosowując go do nowych jednostek terytorialnych – wprowadzono trójstopniowy system: samorząd wojewódzki, samorząd powiatowy i samorząd gminny. Funkcjonowanie tego systemu oparto o konstytucyjną zasadę subsydiarności [4], zapisaną preambule: „(...) ustanawiamy Konstytucję Rzeczypospolitej Polskiej jako prawa podstawowe dla państwa oparte na poszanowaniu wolności i sprawiedliwości, współdziałaniu władz, dialogu społecznym oraz na zasadzie pomocniczości umacniającej uprawnienia obywateli i ich wspólnot”. Natomiast artykuł 15, przesądza o zasadzie decentralizacji władzy publicznej i narzuca obowiązek zapewnienia jednostkom terytorialnym zdolności wykonywania zadań publicznych powierzonych im ustawami. Ich realizacja winna odbywać się w oparciu o zasadę pomocniczości i ona winna stanowić granicę zadań i odpowiedzialności państwa. Oznacza to, że władze państwowe powinny się zajmować tylko tym, czego nie mogą rozwiązać sami obywatele z rodzinami ani władze samorządowe, które są im najbliższe. Reguła ta jest zgodna z Europejską Kartą Samorządu Terytorialnego ratyfikowaną przez Polskę w 1994 roku [1].