Problem autonomii Zakarpacia w okresie przynaleznosci do Czechoslowacji (1919 - 1939)

Abstract

У матеріалі проаналізовано становлення Чехословаччини як поліетнічної держави у міжвоєнний період. Станом на 1930 р. чехи становили лише половину населення країни - 51%. Інші етноси були представлені німцями, угорцями, українцями, євреями, поляками, циганами та румунами. На території Підкарпатської Русі, яка згодом увійшла до складу України, проживало 5 % населення, з яких 63 % становили українці. Так само, як і словаки, українці погоджувалися перебувати у складі Чехословаччини за умови надання їм широкоїавтономії. Однак чехи були готові на такий крок лише декларативно, без створення реальних умов для самостійного існування окремих територій. На думку автора, це врешті призвело до відчуження українців, як і словаків, від Чехословацької держави. Ефективна економічна, соціальна, освітня тощо політика не омпенсувала цього відчуження. Коли ж нарешті наприкінці 1930х років Прага зробила певні кроки щодо надання реальної автономії, було вже запізно. В умовах радикального ослаблення Чехословаччини, зокрема перед зовнішніми загрозами, надання автономії призвело до зворотніх результатів - ще більше послабило країну та сприяло їїрозпаду. Autonomia jest powszechnie uznanq wartosciq politycznq. Swiat wartosci jest jednak zlozony, mogq byc one realizowane albo tylko deklarowane. Wiele wskazuje na to, ze dla Czechow autonomia byla wartosciq deklarowanq. Jako taka skutecznie posluzyla im do konstruowania panstwa. Przez wiele lat nie zamierzali jej jednak realizowac. Tym samym popelnili powazny blqd. Zrazili do siebie narody zyjqce w ramach Czechoslowacji, w tym Slowakow i Ukraincow. Spowodowalo to oslabienie wiçzi wewnqtrzpanstwowych, generowalo odwracanie siç tych narodow od panstwa, w konsekwencji tez oslabialo je. Nie rekompensowala tego polityka ekonomiczna, spoleczna i oswiatowa; byla skuteczna tylko w ograniczonym stopniu. Podjçta w 1938 r. proba skorygowania blçdu byla spozniona. Nadanie autonomii Slowacji i Zakarpaciu nie uratowalo Czechoslowacji. Raczej przeciwnie, na tle widocznego juz oslabienia i rozkladu tego panstwa, autonomia mogla juz tylko wzmocnic tendencje irredentystyczne. W przypadku Slowakow dokonywalo siç to pod wplywem silnej presji Niemiec. W przypadku Ukrainy Karpackiej pod wplywem dostrzezenia rozkladu panstwa i presji nacjonalistow ukrainskich. W kazdym bqdz razie, w przypadku obu tych narodow, autonomia stala siç dzwigniy procesu opuszczania Czechoslowacji, z ktory zupelnie juz przestaly siç identyfikowac.