Утопії та практопії в містобудуванні та регіональному плануванні

Abstract

Плануючи свій утопічний роман «Труд», Е. Золя – прихильник і послідовник соціаліста-утопіста Ш. Фурьє – наприкінці ХІХ ст. у своєму щоденнику занотував: «Чи маю я право після сорока років аналізу звернутися до синтезу? Гіпотеза, утопія – це одне з невід’ємних прав поета» [1, с. 633]. Тим самим видатний письменник задекларував неминущу у віках цінність утопії, як революційного засобу пізнання і оптимістичного передбачення майбутнього на шляху творчого об’єднання філософії, науки і мистецтва. Навіть побічний аналіз розвитку утопічного мислення у Новий час свідчить, що, починаючи з творчості засновника утопічного мислення Т. Мора, гуманістична спрямованість цієї методології розповсюдилась у віках спочатку в доробках філософів, а потім отримала визнання серед письменників і поетів, учених й інженерів, архітекторів і містобудівників.