Законодавча політика в галузі охорони та реставрації пам’яток архітектури

Abstract

Наукове дослідження реставрації і відтворення має безпосередній зв’язок з основними пам’яткоохоронними і реставраційними правовими документами [1-3]: Міжнародними хартіями (Венеційська хартія 1964 року [2], кодекс Міжнародної ради з питань пам’яток і визначних місць, Паризька Конвенція про захист всесвітньої і природної спадщини 1972 року, Рекомендації щодо збереження і сучасної ролі історичних ансамблів (1976), Рекомендація ЮНЕСКО про міжнародний обмін культурними цінностями (1976), Гранадська конвенція про охорону архітектурної спадщини Європи (1985), Флорентійська хартія з охорони історичних садів і ландшафтів 1981 року, Вашингтонська міжнародна хартія з охорони історичних міст 1987 року, Лозанська міжнародна хартія з охорони і використання археологічної спадщини 1990 року, Московська хартія архітектурної спадщини 1996 року, хартіями ІСОМОS – Хартія з підготовки спеціалістів у галузі охорони та реставрації об'єктів культурної спадщини, Хартія з охорони традиційної архітектурної спадщини, Хартія з охорони і реставрації архітектурно-містобудівної спадщини), Законом про охорону культурної спадщини України (2000), Нарського документу про автентичність, розробленими законодавчими нормативами і Державними будівельними нормативами з реставрації (склад, порядок розробки і затвердження науково-проектних документів), Кодексом етичних принципів охорони й реставрації пам'яток, ансамблів та визначних місць, збірником міжнародних документів “Охорона культурної спадщини”.