Архітектурна просвіта та модернізація української традиції в архітектурі 20–30-х рр. ХХ ст.

Abstract

У статті піднято c узбіччя повсякденних реалій радянського минулого питання архітектури часів політики «коренізації» 20–30-х рр., що демонструють становлення в українській архітектурі нових форм модерністської спрямованості, які стали наслідком українізації модерну рубежу ХХ ст. у формі національного романтизму. Теоретики і практики професії опинилися у центрі формування життєвого світу нового суспільства, в ідеології якого створення національної архітектури з первісних прототипів і запозичення семантичних образів традиційного житла не відповідало модерністському дистанціюванню і абстрагуванню сенсу. Напрямком архітектурної освіти, відповідної реаліям стилю, що зароджується, ідеологічний зміст «соцреалізму», розрахованого на глобальну уніфікацію творчого мислення і централізацію архітектурного процесу.