Господарські договори на морському транспорті

Abstract

У статті досліджено господарські договори у сфері морського транспорту як ключовий інструмент правового регулювання міжнародних та національних морських перевезень. Актуальність теми зумовлена провідною роллю морського транспорту у забезпеченні глобальних вантажопотоків, а також зростанням правових ризиків, спричинених воєнними діями, порушенням логістичних ланцюгів та трансформацією міжнародного морського права. Метою дослідження є комплексний аналіз правової природи договорів морського перевезення вантажів, чартерних договорів (тайм-чартер, бербоутчартер, рейсовий чартер) та пов’язаних із ними правових інститутів, зокрема коносамента, у контексті положень Кодексу торговельного мореплавства України та міжнародних конвенцій. Установлено, що господарські договори на морському транспорті мають складну багаторівневу структуру, яка поєднує елементи перевезення, оренди транспортного засобу та надання транспортних послуг. Виявлено, що чинне законодавство України не забезпечує достатньої правової визначеності окремих договірних конструкцій, зокрема рейсового чартеру, що ускладнює їх кваліфікацію у правозастосовній практиці. Доведено, що ключовим критерієм розмежування договору морського перевезення та чартерних договорів є обсяг передачі судна у господарське користування фрахтувальника. Проаналізовано вплив міжнародних стандартів (SOLAS, MARPOL, Гаазько-Вісбійські правила, проформи BIMCO) на формування змісту морських господарських договорів в Україні. Окрему увагу приділено судовій практиці Верховного Суду, яка підтверджує орендну природу бербоут-чартеру та актуалізує проблеми застосування форс-мажорних застережень в умовах воєнного стану. Узагальнено, що сучасна система регулювання морських господарських договорів в Україні характеризується поєднанням національного, міжнародного та уніфікованого приватноправового регулювання, що потребує подальшої гармонізації та законодавчого вдосконалення.