Бакр, АлінаДеревінський, Василь Федорович2021-04-272021-04-272019Бакр А. Архітектура як спосіб передачі інформації про трагедію, війну / А. Бакр, В. Ф. Деревінський // Регіональна політика : історія, політико-правові засади, урбаністика, просторове планування, архітектура : зб. наук. праць : в 2 ч. / Київ. нац. ун-т буд-ва і архіт. ; редкол. : П. М. Куліков (голова) [та ін.]. – Київ ; Тернопіль : Бескиди, 2019. - Вип. 5, ч. 2 : П'ята міжнародна наук.- практ. конф., Київ, 22 листопада 2019 р. - С. 198 - 201. - Бібліогр. : 6 назв.978-966-457-245-1https://repositary.knuba.edu.ua/handle/987654321/8520До середини 19 століття війна була “театром”. Власне вмираючи, солдат відчував себе на сцені і вся дана культура звеличування війни, була культурою того часу. Однією із головних задач архітектури та скульптури, що була пов’язана з війною того часу, було возвеличити цю трагедію. І все дев'ятнадцяте століття знадобилося для того, щоб “театральність”, “краса” “парадність’’ таких зникла зі свідомості суспільства. Це такий процес гуманізації громадськості, коли світ нібито стає більш мирним, але насправді лише так званий поріг страждання в культурі поступово знижується. У середині 19 століття ставлення до людського життя, до болі, спричиненою людиною все-таки змінюється. Наприклад, на картинах Верещагіна бачимо, що замість ”величі” та “парадності” вже набагато більш трагічне переживання війни («Після атаки. Перев'язний пункт під Плевною», 1881, «Апофеоз війни», 1871-1872, «Шлях військовополонених», 1879). Звичайно, метаморфози у ставленні до війни відчувались і у інших формах мистецтв (літературі, скульптурі, а також і у архітектурі), бо зображення війни в меморіалах - важливий приклад того, як в XX столітті працюють з трагедією.uk-UAкафедра політичних наук і праваархітектураінформаціяArticle725.945:930.9"19"