230 м’ячем, які визначають гравці. Гра «Рухлива перешкода» ‒ формує швидкість, гнучкість, виховує цілеспря- мованість, уміння знайти вихід із складної ситуації. Учні за вказаним напрямом ведуть м’яч, намагаючись уникнути «рухливих перешкод» ‒ інших учнів, які сто- ять на визначених місцях і заважають учасникам рухами тілом (нахили праворуч, ліворуч, вперед, назад тощо). Гра «Не впусти» ‒ сприяє розвитку швидкості, уважності, виховує відповіда- льність й зосередженість. Учасники, тримаючи на ракетці тенісний м’ячик, нама- гаються пробігти вказану дистанцію й повернутися назад. Гра ускладнюється тим, що м’ячик можна у русі підкидувати. Отже, рухливі ігри є важливим засобом активізації учнів на уроках фізичної культури. Їх застосування покращує не тільки фізичний, але й психоемоційний стан учнів, забезпечує здоров’язбережувальну функцію організму. Список використаних джерел 1. Криворучко І. В. Словник основних термінів з фізичної культури, основ здоров’я. Новово- линськ. 2015, 28 с. 2. Рухливі ігри : з методикою викладання : навч. посібник / уклад.: Безверхня Г. В., Семенов А. А., Килимистий М. М., Маслюк Р. В. Умань: ВПЦ «Візаві», 2014. 104 с. 3. Твер- дохліб Ж. О., Погребенник Л. І. Рухливі ігри для сучасної школи: Методичні матеріали. Жито- мир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2011. 62 с. С. М. Киселевська, О. А. Озерова АНАЛІЗ ОСНОВНИХ ПРОБЛЕМ ЩОДО ВДОСКОНАЛЕННЯ РУХОВОЇ АКТИВНОСТІ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ Сучасна вища школа у світовому масштабі й, особливо у масштабі Східно- європейських країн, переживає гострий період корінних структурних інновацій- них змін своєї освітньої системи. Ці зміни обумовлені технічним прогресом, інте- нсивною глобалізацією, гуманізацією й інформатизацією усіх сфер суспільства. Основними їхніми напрямками є: 1. Демократизація, гуманізація, особистісна організація освіти; 2. Більш чітке пристосування до потреб суспільства і особи- стості; 3. Широке впровадження дистанційного навчання у зв'язку з пандемією на Covid-19; 4. Використання освітніх інновацій і інформаційних технологій; 5.Інте- грація національних систем освіти у європейський та світовий освітній простір. Більш того, освітні рівні, особливо університети, орієнтуються на особистісні якості, які з урахуванням індивідуальних особливостей та здібностей студентів, визначають не тільки успішність навчання, але й професійний ріст у майбутній професійній діяльності. Це відноситься, перш за все, до швидкості сприйняття, переробки та відтворення інформації, як системним характеристикам, які визна- чають ефективність прийняття рішень й швидкість їх реалізації. Сьогодні вкрай важливо вибрати стратегію та шляхи розвитку фізичного ви- ховання студентської молоді, як одного з компонентів формування сучасного ви- сококваліфікованого спеціаліста. Необхідно конкретизувати функцію фізичного виховання у системі освіти, в тому числі, отримання студентми систематизованих знань у сфері рухової активності людини, а також відновлення й збереження фізичного здоров’я як головного компоненту продуктивності життя і праці. Фізи- чне виховання і спорт традиційно визнається найважливішим фактором форму- вання здоров’я й підготовки студентів до активної життєдіяльності й високопро- дуктивної праці. У сучасних умовах й у майбутньому від випускників будь-якої спеціальності потрібні відмінне фізичне і психологічне здоров’я, високий рівень працездатності, загальної і спеціальної професіно-прикладної фізичної підготов- леності й мотиваційної орієнтації на саморозвиток й рухове самовдосконалення. 231 Мета роботи – подальше вивчення змісту і проблем фізичного виховання студентів і визначення напрямку їх вирішення в комплексі з професійно-приклад- ною підготовкою. Методи досліджень – для вирішення поставлених завдань використовува- лися: аналіз літературних джерел; педагогічне спостереження; опитування, анке- тування; антропометричні виміри; фізіологічні методи (пульсометрія, тонометрія, функціональні проби); методи рухових тестів. Організація досліджень. Аналіз науково-методичної літератури з зазначеної тематики показав, що сучасний навчально-виховний процес у вищих навчальних закладах висуває підвищені вимоги до розвитку фізичної працездатності студентів. Результати досліджень різних авторів (М.Г. Ахаладзе, 2007, А. Самошкіна, 2012, О.В.Потужній, 2013) свідчать про те, що кожний 5-ий студент віднесений до підго- товчої, спеціальної медичної групи або звільнений за станом здоров’я від фізичних навантажень. Рівень розвитку більше, ніж 50% студентів не відповідає навіть сере- дньому рівню державного стандарту фізичної підготовленості, який гарантує ста- більне фізичне здоров’я. Середній біологічний вік студентів випереджає календар- ний на 10-15 років, при цьому у більшості відмічається прискорений темп старіння [1, 9]. Змінити все це можна завдяки обов’язковому фізичному вихованню, яке є найефективнішим засобом формування динамічного здоров’я і фізичної готовності до майбутньої виробничої діяльності майбутніх спеціалістів. Виходячи з цього, бі- льшість керівників вважає, що фізичне виховання повинно бути складовою части- ною професійного навчання у ВНЗ, а також сьогодні й найближчим часом фізичне виховання професіонала має здійснюватись не тільки у навчальному закладі, а й продовжуватись після його закінчення у період трудової діяльності в рамках необ- хідної виробничої фізичної культури, у вигляді професійно-прикладної фізичної підготовленості, яка передбачає й форми активного відпочинку. Разом з тим, ситуація, яка склалась в системі фізичного виховання України з об’єктивних чи суб’єктивних причин, не забезпечує повною мірою фізичну гото- вність студентів до виробничої діяльності й потребує серйозної модернізації. Це стосується, як збільшення навчального навантаження з фізичного виховання, так й підвищення якості спортивно-масової роботи. До недоліків відносяться – неза- довільні гуманістична, оздоровча й прикладна спрямованість, низьке дидактичне наповнення, недостатня увага до теоретичної і методичної підготовки, неадеква- тність студентів сучасному менталітету, вибір не завжди ефективних форм орга- нізації навчального процесу, відсутність належних умов, які забезпечують ефек- тивність процесу навчання. Узагальнення позитивного досвіду вузівської роботи дає змогу намітити ос- новні напрямки системного вирішення актуальних проблем фізичного виховання й удосконалення студентів. Це: 1.Розробка й реалізація концепції й обов’язкового державного стандарту по- становки фізичного виховання й спортивного удосконалення студентів під час на- вчання у ВНЗ; 2.Детальне вивчення й використання усього комплексу соціальних і психоло- гічних складових: а) визначення конкретних вимог до фізичної надійності й готов- ності випускників ВНЗ; б) внесення їх у кваліфікаційні характеристики спеціаліс- тів; в) впровадження практики відбору випускників за спеціальностями з урахуван- ням рівня фізичної готовності до майбутньої професійної діяльності; г) постійний моніторинг здоров’я й фізичної підготовленості за допомогою системи тестів. 3.Оздоровча, професійно-прикладна й екологічна спрямованість фізичного виховання. 4.Дидактичне наповнення, коли поєднуються теоретична, методична і прак- тична підготовка. 232 5.Використання різноманітних форм організації процесу фізичного удоскона- лення ( обов’язкових навчальних, факультативних й самостійних занять, дистан- ційного навчання тощо). 6. Впровадження у навчальний процес з фізичного виховання технологій про- фесійно-прикладної фізичної підготовки. Висновки. 1.Важливе значення для підвищення оздоровчої й прикладної діє- вості фізичного розвитку й вдосконалення студентів має базування викладання на принципах педагогіки співробітництва, уніфікації з європейською системою освіти, взаємодії вузівської фізичної освіти з програмами укріплення здоров’я і фо- рмування здорового способу життя з професійно орієнтованим навчанням. 2. Ви- кладені напрямки не вичерпують всіх необхідних інноваційних доповнень у сис- темі фізичного розвитку й удосконалення студентської молоді, яка склалась, для того, щоб повною мірою забезпечити їх фізичну надійність й готовність до майбу- тньої життєдіяльності й високопродуктивної роботи в умовах ринкових відносин.   Список використаних джерел 1.Ахаладзе М. Г. Оцінка темпу старіння, стану здоров'я і життєздатності людини на основі визначення біологічного віку : дисс. д-ра наук : 14.03.03 / М. Г. Ахаладзе. – Київ, 2007. – 284 с. 2.Булатова М. Здоров’я і фізична підготовленість населення України / М. Булатова, О. Литвин // Теорія та методика фізичного виховання. – 2004. – № 1. – С. 3–8. 3.Бондаренко І.Г. Викорис- тання прикладних видів спорту у системі фізичного виховання бакалаврів екології / І. Бондаре- нко // Інноваційний зміст фізичного виховання в умовах реформування навчальних закладів Ук- раїни ІІІ-ІV рівнів акредитації : Всеукр. наук. практ. конф.– Полтава, 2006. - С. 12-16. 4.Завад- ська Н. Шляхи оптимізації фізкультурно-спортивної діяльності студентів вищих навчальних закладів / Н. Завадська, І. Ополонець // Фізичне виховання, спорт і культура здоров’я в сучас- ному суспільстві: зб. наук. Праць. – Луцьк, 2010. - №2. – С. 50-54. 5.Кудрицкий В.Н. Профессио- нально-прикладная физическая подготовка. – Брест: БГТУ, 2005. – 276 с. 6.Пильненький В.В. Оцінка адекватності фізичних навантажень у процесі оздоровчого тренування студентів з низьким рівнем соматичного здоров’я. / В.В. Пильненький // Педагогіка, психологія, медико-бі- ологічні проблеми фізичного виховання і спорту. Збірник наукових праць /ХДАДМ. Харків, 2006. - №4. – С. 149-151. 7.Потужній О.В. Керування навчальним процесом фізичного виховання у спеціальних медичних групах / О.В. Потужній // Наукові записки : [збірник наукових статей] / М-во освіти і науки України, Нац. пед. ун-т імені М.П. Драгоманова. – К. : Вид-во НПУ імені М.П. Драгоманова, 2013. – Випуск СXIV (114). – С.182-187. 8.Раевский Р.Т. Профессионально- прикладная физическая подготовка студентов высших учебных заведений. / Р.Т. Раевский, С.М. Канишевский. – О.: Наука и техника, 2010. –380 с. 9.Самошкіна А. Стан фізичного здо- ров’я студентів вищих навчальніх закладів / А. Самошкіна // Молода спортивна наука України: зб. наук. праць з галузі фізичного виховання, спорту і здоров’я людини. – Л.: ЛДУФК, 2012. – Т. 2. С. 184-187. 10.Фурманов А.Г. Профессионально-прикладная физическая підготовка // Оздо- ровительная физическая культура: Учеб. для студентов вузов / А.Г. Фурманов., М.Б. Юспа. – Минск: Тесей, 2003. – С. 152-169. Т. В. Маленюк, М. О. Марченко ОЦІНКА ФІЗИЧНОЇ І ТЕХНІЧНОЇ ПІДГОТОВЛЕНОСТІ ЮНИХ БОРЦІВ ГРЕКО-РИМСЬКОГО СТИЛЮ Вступ. Відповідно до навчальної програми з греко-римської боротьби для ДЮСШ спортсмени 11-12 років відносяться до груп базової підготовки другого року навчання. В орієнтовному навчальному плані підготовки даних борців 18 год. відводиться на теоретичну підготовку, 146 год. – на загальну фізичну підго- товку, 118 год. – на спеціальну фізичну підготовку, 422 год. – на техніко-тактичну підготовку і підготовку до змагань [3, с. 10, 19]. Під час навчально-тренувальних занять спортсменів здійснюється загальна і спеціальна фізична підготовка; ви-